Психологічна допомога дітям під час воєнних дій

 

Як підтримати та заспокоїти дитину під час стресової ситуації

Ситуація 1. Дитина безпорадна Дитина дошкільного віку знає, що не може захистити себе.

У стресогенній ситуації вона почувається ще більш безпорадною. Дитині потрібно знати, що батьки подбають про її безпеку. Для того щоб сигналізувати батькам про свою потребу, дитина може стати незвично тихою або, навпаки, збудженою.

Завдання батьків

• Створіть для дитини комфортні умови, можливість поїсти та попити, відпочити, погратися чи помалювати.
• Допоможіть перейти від спонтанної гри про травмівну подію чи малювання до заняття, що дасть дитині змогу почуватися ліпше та в безпеці. Наприклад, намалювати для бабусі листівку. Запевніть, що ви та інші близькі дитині дорослі подбаєте про її безпеку.

Приклади дій батьків.

Частіше обіймайте дитину, тримайте її за руки, колисайте, гойдайте на колінах. Знайдіть спеціальне місце, де дитина зможе безпечно гратися й перебуватиме під вашим наглядом. Запевніть дитину, що перебуваєте в безпеці. Якщо дитина, приміром, увесь час будує будинки з кубиків і збиває їх «бомбами», «градами», запитайте: «Як ти можеш захистити будинки від бомб?». Найімовірніше, дитина побудує подвійні стіни з кубиків і скаже: «Тепер бомби нас не дістануть». Відтак запевніть дитину та поясніть: «Так, це дуже міцна стіна. Ми робимо багато, щоб залишатися в безпеці». Повертайте уяву дитину туди, де вона була в безпеці та почувалася комфортно: «Намалюй бабусі листівку, а згодом ми їй подаруємо». Тривожність у дитини: як виявити Дізнайтеся, чи проявляє дитина тривожність. Якщо ви заповнили чекліст і виявили принаймні одну ознаку, що має постійний характер, не панікуйте.

 Ситуація 2. Дитина усього боїться.

Дитина дошкільного віку може почати боятися залишатися на самоті, ходити в туалет, засинати чи бути далеко від батьків у інших ситуаціях.

• Дитині потрібно вірити, що батьки зможуть захистити її в усіх ситуаціях, а інші дорослі, наприклад, родичі чи близькі знайомі, завжди їм допоможуть. Завдання батьків Намагайтеся бути спокійними в присутності дитини, не говоріть їй про свої страхи.
• Запевніть дитину, що не залиште її та зможете захистити. Нагадайте дитині, що є люди, які допомагають сім’ям залишатися в безпеці. Отже, якщо вам знадобиться допомога, ви зможете її отримати. Переконайте дитину, що повернетеся, якщо вам потрібно кудись піти. Уточніть, коли саме будете вдома й поверніться вчасно.
• Навчіть дитину ділитися з вами страхами, переживаннями. Приклади дій батьків Стежте за собою, коли говорите по телефону або з іншими людьми, щоб дитина не чула, як ви обговорюєте свої страхи. Запевніть, що перебуваєте в безпеці: «Обстріли нам більше не загрожують і багато людей намагається зробити так, щоб з нами все було гаразд».
• Спонукайте не тримати негативні переживання в собі: «Якщо ти злякаєшся, підійди та візьми мене за руку. Тоді я знатиму, що ти хочеш мені щось сказати».

Ситуація 3. Дитина невпевнена, що небезпека минула.

Дитина дошкільного віку може почути розмови дорослих або старших дітей, побачити щось по телевізору чи просто уявити, що стресогенна ситуація почалася знову. Дитина вірить, що небезпека близько, навіть якщо воєнні події, про які вона почула, відбуваються далеко.

Завдання батьків.

– Поясніть ситуацію багато разів простими словами. Якщо потрібно, робіть це щодня. Переконайтеся, що дитина розуміє слова, які ви використовуєте. Дізнайтеся, які ще пояснення чи слова дитина чула. Виправте неточності. Скажіть дитині, що небезпека не поряд із вами, якщо перебуваєте далеко від місця воєнних подій. Приклади дій батьків Продовжуйте пояснювати дитині, що небезпека минула. Намалюйте або покажіть на карті, наскільки далеко ви перебуваєте від місця, де відбуваються воєнні події: «Поглянь: небезпечно ось тут, а ми з тобою зараз тут – у безпечному місці».

 

 

Поради батькам щодо допомоги дітям впоратися з тривожністю під час воєнних дій

1. Не ігноруйте й не ухиляйтесь від запитань, але не лякайте, коли будете відповідати.

2. Пояснюйте, що наша армія захищає нас. У дорослих є план. У вас також є план – обговоріть деталі, що робити в стресових ситуаціях, дайте конкретні інструкції. Поясніть, що ви йдете в більш безпечне місце, проте воно може бути менш комфортним, ніж дім, розкажіть, що зібрали необхідні речі, дайте можливість обрати, що дитина візьме із собою (так вона відчуватиме відповідальність і хоча б мінімальний контроль над ситуацією).

3. Дайте можливість висловити емоції. Скажіть, як самі себе почуваєте (боятися – це нормально, на своєму прикладі покажіть що страх – це ок, ви розумієте дитину, проте не панікуйте й будьте опорою). Потім запитайте в дитини, що вона відчуває, – дайте їй час відкритися, не наполягайте, якщо не хоче говорити.

Обговоріть, що робити із сильними емоціями, і спробуйте зробити це разом: можна плакати, кричати, стискати щось, фізично рухатися (стрибати, ходити), дихати глибоко (глибокий вдих – затримка дихання – видих, для дуже маленьких дітей ще можна дихати так, ніби сильно дмухаєш на квітку). Якщо помітили, що дитина стала панікувати – подихайте разом, випийте ковток води, обійміться. Будьте поруч, дайте знати: як тільки що – ви тут, нехай звертається до вас – вона не одна.

4. Залучайте дитину до вибору того, що будете робити. Давайте вибір із кількох варіантів: будемо дивитися мультик чи помалюємо? Пограємо в цю гру чи в цю?

5. У кожної сім’ї є справи, які ви щодня робили разом – продовжуйте їх робити, це дасть можливість дитині на чомусь концентруватися, трохи поверне відчуття спокою. Якщо ви робили руханку зранку, а ввечері дивилися пізнавальні відео – продовжуйте.

6. Коли слідуєте з дитиною в сховище, поясніть, що кожен герой казок та мультиків проходить випробовування на сміливість і долає різноманітні перешкоди. Пригадайте казки, які читали дитині, мультики, які ви дивилися разом, і згадайте, які там були випробовування. Це допоможе дитині зрозуміти неунікальність ситуації й запустити механізми адаптації.

7. У сховищах холодно або душно, тісно, темно. Але у всіх людей є уява! Пограйте з дитиною в гру “а вигадаймо щось кольорове, щось дивне, щось з вухами й інше”. Так можна зменшити вплив депривації (психічний стан, коли немає змоги задовольняти деякі основні (життєві) психічні потреби достатньою мірою впродовж тривалого часу.

8. Коли лунають вибухи та постріли, а ви в укритті, можна з дитиною уявляти великі крила янголів (фей тощо), що боронять наших воїнів та допомагають їм нас захищати.

9. Коли в дитини виникають запитання, як ми можемо допомогти, – малюйте з малечею малюнки підтримки та публікуйте їх у соціальних мережах. Так дитина побачить і відчує, що вона теж робить щось важливе.

10. Фізичні ігри, дихальні вправи, навчання, вивчення іноземної мови теж допоможуть організму стабілізувати психічну систему після дезорганізації воєнним станом.